Стилістичні особливості твору
У тексті переважають ознаки
Ліс ще дрімає в передранній тиші... Непорушно стоять дерева, загорнені в сутінь, рясно вкриті краплистою росою. Тихо накружені, мертво... Лиш де-не-де прокинеться пташка, непевним голосом обізветься зі свого притулку. Ліс ще дрімає... а в синім небі вже десь мерехтять зорі. То збліднуть, наче од жаху, то спахне слідом, немов од радощів. Небо міниться, небо грає усїми барвами, блїдним сяйвом моргає вершечки чорного лїсу... Стрепенувся врешті лїс і собі заграв... Зашепотіли збуджені листочки, оповідаючи сни свої, заметушилась у траві комашня, розташувалась в гущині голосів щонаймення й полинуло високо – туди, де небо вигинаєсь, де небо грає усїми барвами...
На галяві вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витягає цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слуха.
Полохливий заєць, притаївшись під кущем, пригина вуха, витріща очі й немов поринув весь у море дивних звуків...
Аж вже рівно від сходу проміння, мов руки, простяглеся до лісу, обняло його, засипало самоцвітами, золотими смугами впало на синю від роси траву на галяві, де гостро на тлі золотого світла випинається струнка постать сарни...
Михайло Коцюбинський
Виберіть один варіант.